Справа про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, який загинув у 2000 році й досі не є закінченою. Єдиним значним успіхом у цій справі було засудження безпосередніх виконавців злочину і арешт їхнього керівника — генерал-майора міліції Олексія Пукача.

З арештом Пукача багато спостерігачів очікували встановлення імен замовників вбивства та притягнення їх до відповідальності. Однак через те, що багато з високопосадовців, чиї імена згадувалися у процесі слідства і судового слухання, надалі займають високі посади і мають вплив на економічні та політичні процеси в країні, розслідування справи затягнулося. Вже звичним стало згадування справи Гонгадзе перед кожними виборами (кожен кандидат у президенти України будував свою кампанію на обіцянках виявити замовників вбивства Георгія Гонгадзе), маніпулювання заявами і фактами при з’ясуванні політичних розкладів, хронічні зміни слідчих і поперемінна увага до справи Гонгадзе, яка то загострюється, то спадає. Можливо саме через затягнений характер справи її вдалося перевести у закритий режим судового слухання без особливого спротиву з боку української громадськості. Такий закритий режим дозволяє приховати помилки слідства і відсутність політичної волі у з’ясуванні — хто ж таки замовив убивство журналіста.

Серед основних проблем у справі Гонгадзе можна назвати такі:

1. Повна закритість процесу за обвинуваченням Олексія Пукача. Серед 116 томів справи таємними є лише близько десятка. Коли слухали справу за обвинуваченням трьох міліціонерів-виконавців, то в закритому режимі допитували лише негласних працівників міліції, а всіх решту – у відкритому засіданні. У відкритому засідання також досліджували експертизи, докази тощо. Очевидно, що на суд тиснуть і змушують приховувати недоліки досудового слідства. Отож, щоб приховати від суспільства незаконні відмови досліджувати мотиви злочину, суд скористався наявністю кількох таємних томів як приводом сховатися за закритими дверима під час засідань. Закритість усього судового процесу є порушенням права потерпілих та громадськості на справедливий судовий розгляд та вільний доступ до інформації. Закритий судовий процес — це також штучна перешкода журналістам у виконання їхніх професійних обов’язків, а саме — інформування громадськості про суспільнозначимі події.

Щоб приховати від суспільства незаконні відмови досліджувати мотиви злочину, суд скористався наявністю кількох таємних томів як приводом сховатися за закритими дверима під час засідань.

2. Роздрібненість справ. На сьогодні є 5 справ, які пов’язані з убивством Гонгадзе – (1) за обвинуваченням Пукача (уже в судовому провадженні), (2) за обвинуваченням екс-міністра внутрішніх справи Юрія Кравченка (досудове слідство ще не закінчене), (3) за обвинуваченням екс-президента Леоніда Кучми (досудове слідство закінчене, але коли ця справа потрапить до суду ще не відомо, проте не скоріше, ніж через пару місяців від тепер), та (4) щодо інших осіб, які причетні до вбивства. Цю справу порушено за фактом убивства Георгія Гонгадзе і в ній не встановлено конкретних обвинувачених чи принаймні підозрюваних, і вона насамперед існує для політичного маніпулювання. (5) Справа за обвинуваченням екс-охоронця президента Кучми Миколи Мельниченка. Її ніби-то розслідує слідче управління СБУ.

Відповідно до закону, якщо подія злочину одна й та сама, то виділення (розділення) справ можливе лише тоді, коли є істотні перешкоди розглядати справи разом. У справі щодо вбивства Гонгадзе необхідно об’єднати в одне провадження принаймні справи щодо Кравченка та Кучми і невідкладно визначитися щодо тих осіб, чиї імена фігурують в показах Пукача та Миколи Мельниченка (спікера Володимира Литвина, екс-голови СБУ Леоніда Деркача, екс-голови СБУ Євгена Марчука і Олександра Мороза, який перший оприлюднив деякі епізоди з плівок Мельниченка тощо ).

3. Процесуальна невизначеність фігурантів, що були або є високопосадовцями. Залишається процесуально невизначеним статус Литвина, Едуарда Фере, колишнього глави апарату МВС Деркача та ще кількох осіб, проти яких є така сама сукупність доказів, що й проти Кравченка та Кучми (покази Пукача та записи Мельниченка), але немає ні постанови про відмову в порушені кримінальної справи, ні постанови про порушення кримінальної справи. Намагання оскаржити бездіяльність Генеральної прокуратури щодо відкриття кримінальної справи проти них у Печерському суді не мали жодних результатів. В Україні бездіяльність слідчого органу, яка має місце в кримінальному процесі, не може бути оскаржена, бо є лист голови Вищого адмінсуду про непідсудність такої бездіяльності адміністративним судам, а Кримінально-процесуальний кодекс стверджує, що можна оскаржити постанову, але не її відсутність. Отож, не існує правового механізму впливу на Генеральну прокуратуру для відкриття кримінальних прав щодо зазначених вище осіб. Справа знову ж таки залишається відкритою для політичних маніпуляцій.

4. Нерозслідування тиску на слідство в період 2000—2004 років. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Гонгадзе проти України визнав факт неналежного розслідування цього вбивства. Так, Страсбурзький суд зазначив: “Суд вважає, що факти цієї справи демонструють, що під час розслідування до грудня 2004 року органи державної влади були здебільшого зайняті доведенням того, що державні посадові особи вищого рівня не брали участі у цій справі, а не у встановленні істини щодо обставин зникнення та смерті чоловіка заявниці. [...] У цій справі питання про те, що державні органи були зобов’язані провести ефективне розслідування обставин вбивства чоловіка заявниці, є безспірним. З огляду на вищевказане, більш ніж чотири роки не було проведено ефективного розслідування відповідно до статті 13, вимоги якої є ширшими, ніж обов’язок проводити розслідування, вказаний у статті 2 Конвенції. Таким чином, Суд вирішує, що заявниця була позбавлена ефективних засобів захисту щодо смерті її чоловіка”.

ГПУ відмовилася розслідувати перешкоджання слідству у справі Гонгадзе, зокрема встановлювати осіб, які причетні до фальсифікації та блокування розслідування, незважаючи на рішення Європейського суду про те, що розслідування велося неналежним чином і зобов’язання України виявити винних у неналежному проведенні розслідування.

5. Перебування під вартою Пукача. Зараз Пукач перебуває не в Лук’янівському СІЗО, де він мав би бути, а в де-юре неіснуючому “ізоляторі” СБУ (офіційна назва — відділ забезпечення досудового слідства СБУ). Перебування в значно комфортніших умовах “ізолятора” СБУ для Пукача – це результат домовленостей з ГПУ. Рішення про утримання Пукача саме в “ізоляторі” СБУ винесла особисто голова Печерського суду суддя Інна Отрош, свідомо – на мою думку — вийшовши за межі своїх повноважень, адже визначає місце утримання особи, щодо якої є рішення про тримання під вартою, не суд, а відповідний територіальний орган Державної пенітенціарної системи.

Цей ізолятор СБУ є, фактично, незаконною і ніде не зареєстрованою установою, яка не призначена для утримання будь-кого під вартою. Перебування тут – не лише комфорт для Пукача, але й можливість приховано контактувати з ним для тих представників влади, хто в цьому зацікавлений. Щодо утримання Пукача в нелегальній в’язниці було заявлено декілька клопотань, однак суд незворушно стверджує, що порушення не бачить, хоча відповідно до Закону “Про попереднє ув’язнення” та КПК України особи можуть утримуватися лише в установах Державної пенітенціарної системи та тимчасово в ізоляторах тимчасового тримання МВС України, а СБУ таких установ не може мати. Фактично утримання Пукача в нелегальній в’язниці є кримінальним злочином.

Перебування Пукача в «ізоляторі» СБУ – не лише комфорт для Пукача, але й можливість приховано контактувати з ним для тих представників влади, хто в цьому зацікавлений.

Від осені 2006 року слідство лише імітує пошук замовників убивства. Навіть після арешту Пукача в липні 2009 року процес залишився кволим, слідчі допускали надзвичайно багато помилок. Було використано максимально відведений термін – 17 місяців, перш ніж справа за обвинуваченням Пукача потрапила до суду і лише після того, як це сталося, було порушено кримінальну справу за обвинуваченням проти Кучми. Дуже непокоїть те, що зволікання та помилки слідства можуть призвести до того, що так і не буде названо імена замовників убивства Георгія Гонгадзе.

Справа Гонгадзе є тестом для системи правосуддя в Україні. На разі ми цей тест так і не спромоглися скласти.

Read this op-ed in English on kyivpost.com